¶ Як літом той сніг, і як дощ у жнива, так не лицює глупцеві пошана.

 ¶ Як пташка літає, як ластівка лине, так невинне прокляття не сповниться.

 ¶ Батіг на коня, оброть на осла, а різка на спину глупців.

 ¶ Нерозумному відповіді не давай за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.

 Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в очах своїх не став мудрим.

 ¶ Хто через глупця посилає слова, той ноги собі обтинає, отруту він п'є.

 Як волочаться ноги в кульгавого, так у безумних устах приповістка.

 Як прив'язувати камінь коштовний до пращі, так глупцеві пошану давати.

 Як терен, що влізе у руку, отак приповістка в устах нерозумного.

 ¶ Як стрілець, що все ранить, так і той, хто наймає глупця, і наймає усяких прохожих.

 ¶ Як вертається пес до своєї блювотини, так глупоту свою повторяє глупак.

 ¶ Чи ти бачив людину, що мудра в очах своїх? Більша надія глупцеві, ніж їй.

 ¶ Лінивий говорить: Лев на дорозі! Лев на майдані!

 ¶ Двері обертаються на своєму чопі, а лінивий на ліжку своїм.

 ¶ Свою руку лінивий стромляє до миски, та піднести до рота її йому тяжко.

 ¶ Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.

 ¶ Пса за вуха хапає, хто, йдучи, устряває до сварки чужої.

 ¶ Як той, хто вдає божевільного, кидає іскри, стріли та смерть,

 так і людина, що обманює друга свого та каже: Таж це я жартую!...

 ¶ З браку дров огонь гасне, а без пліткаря мовкне сварка.

 Вугілля для жару, а дрова огневі, а людина сварлива щоб сварку розпалювати.

 Слова обмовника мов ті присмаки, й у нутро живота вони сходять.

 ¶ Як срібло з жужелицею, на горшкові накладене, так полум'яні уста, а серце лихе,

 ¶ устами своїми маскується ворог, і ховає оману в своєму нутрі:

 коли він говорить лагідно не вір ти йому, бо в серці його сім огид!

 Як ненависть прикрита оманою, її зло відкривається в зборі.

 ¶ Хто яму копає, той в неї впаде, а хто котить каміння на нього воно повертається.

 ¶ Брехливий язик ненавидить своїх утискуваних, і уста гладенькі до згуби провадять.